Вінницький суд відібрав у фермера Миколи Мельника майновий комплекс, який він створював двадцять років!
За виразом папи римського Інокентія XI найпершими слугами сатани є політики…, третє місце посідають війскові. Всі інші, тобто злодії, вбивці, проститутки — то лише дрібні фігуранти його темних справ. Хто б ви думали займає другу сходинку цього веселого Олімпу? Тримайтесь! Це наші чесні судді, адвокати та прокурори.
Не вірити словам папи римського то великий гріх, якщо сумніваєтесь пропонуємо цю публікацію.
«Робінзон» з Тяжилова
Звернемося до фактів. Вінничани ще пам’ятають велике, смердюче сміттєзвалище на Тяжилові, яке справжньою бідою для міста. Городяни задихались від сморіду, а у влади голова тріщала від думок, що робити, доки з Півночі не повернувся Микола Мельник, який там працював.
Сповнений сил він мріяв про своє господарство, сподівався вкласти свої гроші, щоб зробити для міста щось корисне, потрібне. Але гарну землю розхапали спритні ділки. Місцеві чиновники, тільки розводили руками і винувато шкірили зуби.
Скільки не оббивав кабінети Микола Васильович, нічого йому не світило. І тоді чоловік пішов на сміливий крок — попросив віддати йому сміттєзвалище на Тяжилові, яке було на балансі міськкомунгоспу. Півтора року він пробивав цю ідею в головах посадовців. Де хто обережно крутив пальцем біля скроні, мовляв, чоловік не сповна розуму. Врешті решт достукався.
Об’єкт передали на баланс колгоспу ім. Шевченка с. Вінницькі Хутори Вінницького району, а далі вже «переписали» йому. Пан Мельник уклав договір на 20 років, аж до 2010 р. Акт передачі у нього є ( занотуємо цю важливу обставину). Поставив Микола Васильович вагончик на смітнику і став там жити. Отримав кличку «Робінзон».
Збудував сараї, розвів худобу: 50 телят, 50 свиней, 120 овець. 250 гусей, курей, гусей індиків. Це була каторга. Микола Васильович розповів:
— Я світу божого не бачив. Не мав часу поїсти, не знав сну. Ходив по коліна у лайні, смертів як тхір, а щоб помитися залазив у діжку за гарячою водою та «драївся» миючим порошком. Вкалував як раб божий, адже в першу чергу потрібно було вирощувати худобу та птицю. Від цього залежав успіх справи.
Я був не негром, я був чортом у пеклі.
Дійсно, взяти неугіддя – це не тримати лавку з булавками і трусами. Тут треба вкалувати на всі п’ятсот відсотків. Треба мати залізну волю, щоб вп’явшись в цю змучену, отруєну сміттям і ядучими випарами землю зробити з неї оазу. Провів рекультивацію землі, пробурив воду, провів газ, телефон, поклав 2 тисячі кв. м. асфальту, завіз 10 тис. кубів грунту.
На мертвій, фактично вбитій землі, шаленими зусиллями одної людини, під Вінницею виросло фермерське господарство, потужний майновий комплкс «Алочка». Зараз воно включає солідний шмат землі, який дає місту сільхозпродукцію. Тут є готель з рестораном, гарний будинок і ще багато чого.
Рівноправними членами цього господарства стали: Мельник М.М., Мельник Ю.М., та Бондар А.М. (для довідки — сотка землі у Вінниці коштує 10 тис. дол.). Отож двадцять років Микола Мельник рвав жили і пупа, щоб створити господарство. Тягнув його як клятий. Але людина не віл. Настав час, коли навіть його сталева натура не витримала.
Він втомився вести господарство, сперечатися в кабінетах з посадовцями, доводити правоту на всіх рівнях, бо трудящим, тямущим людям в нашій державі – відразу мішок на голову. У нас на пахаря – десять «їдоків» з ложками, які сидять скриплять перами і зубами в кабінетах.
Вирішив М. Мельник продати майновий комплекс, та забезпечити собі старість. Але не врахував, що в нашій країні нічого по закону не робиться. Не врахував, що підросли молоді хижаки, які давно виточили зуби на його землю і на його майно, і в яких все схвачено в судах, прокуратурах, сільрадах тощо. Покупцем став Горбунов Володимир Олексійович.
У справі продажу – купівлі консультантами Миколи Мельника були адвокат В. М. Велігура і Голова Вінницької Хутірської сільскої ради В. В. Кравченко. Ці два діяча нагадують персонажів з казки «Золотий ключик» кота Базілео і лисицю Алісу.
Вони чудово знали, що при продажі комплексу фермерського господарства «Алочка» грубо порушуються права інших його членів (призвища дані вище), але за їх спинами вочевидь маячила постать В. Горбунова, який мабуть тримав їх на валютній шворці. Вони навмисне ввели в оману М. Мельника при підготовці і підписанні документів. Відмітимо, що підготовка і підписання документів по купівлі -продажу комплексу фермерського господарства «Алочка» велася з грубими порушеннями законодавства. За такі дії, голова сільради і адвокат давно повинні пиляти ліс десь у Лукомор’ї, але вони і досі працюють на «благо» Вінницького району, а вірніше на своє.
В обхід закону.
Отож майновий комплекс не мали права продавати, але продали. Оборудку, яку хитрим чином затіяли голова сільради Кравченко і адвокат Велігура «завалив» сам покупець В. Горбунов, який раптом подав судовий позов на продавця. Вийшло за тим прислів’ям, що жадність дядька губить.
На підставі договору він отримав у власність цілісний майновий комплекс, розташований за адресою с. Вінницькі Хутори по вул. 6-й км. Турбівського шосе Вінницького району Вінницької області. Туди увійшли: житловий будинок з/площею 304.6 м. кв, житловою площею 113, 0 м. кв.; готель-їдальня з прибудовами з/пл. 62/7 м. кв, а ще отримав сауну, коптильню, туалет, погріб.
Були передані огорожа, трансформаторна підстанція, артезіанська свердловина, громовідвідні вежі, газопровід, водопровід, башта рожновського.Цей продаж було вчинено за 795 975 гривень, з розстроченням платежу до 22 листопада 2004 р. 159 195 гривень, станом на 22 жовтня 2004 р. отримано відповідачем до підписання договору. Решту суми – 636 780 гривень відповідач отримав 22 листопада 2004 р. у зв’язку з чим написав заяву, яка нотаріально посвідчена відповідно до вимоги ч. 2 п. 3 договору.
Отож, покупець та продавець, як годиться, мали б випити по чарці, зкусити шкваркою і мирно розійтися. Адже один отримав майно, інший гроші. Але видно В. Горбунову весь час було зле. Пекла його жаба, що вивалив шалені гроші, і він… вирішив їх повернути за рахунок продавця.
Знав, що судді у нас, як ті віслюки, їм тільки покажи торбу з вівсом (тобто з грішми) і вони так впруться, так перелопатять ті процесуальні талмуди, що чорти від заздрощів попухнуть в пеклі. Щоб вибити з «дядька» гроші він застосував нехитру механіку. Для початку заявив, що будинок має недоліки і звернувся в будівельну компанію ЕФА («ПП ЕФА-СТРОЙ»).
Згідно експертизі, яку провела науково дослідна лабораторія «Ефективні будівельні конструкції» Вінницького-технологічного інституту, для усунення вказаних прихованих недоліків потрібно виконати роботи попередня оцінка яких складає мінімум 50 000 гривень. Купівля — продаж будинку були здійснені в 2004 році, а експертиза була проведена згідно ухвали суду від 8.11.05 р. Вибачте, але покупець купував не дитячий горщик куди малюк ходить пісати. Він мав би замовити експертизу до початку обрудки, але мовчав і зробив це тільки через рік. Це свідчить про те, що він мав певний намір частково повернути гроші за рахунок продавця.
Далі покупець заявив, що для розрахунку за куплені об’єкти заключив кредитний договір від 22.11.2004р. з «УкрСиббанком», згідно якого отримав кредит в сумі 265 290 грн., і за яким сплачує відсотки (12.9 річних). Знову покупець лукавить, бо чомусь він не заклав ті відсотки в ціну оборудки. Кожний господар, який бере кредит, рахує відсотки які йому доведеться платити в банк. Тут чомусь, це випливло після купівлі-продажу. Виходить господар з покупця, вибачте, як з котячого хвоста пензлик.
Згідно сучасної мови покупець продовжує «крутити» продавця на «бабки». Раптом в процесі експлуатації водопроводу, артезіанської свердловини і водонапірної вежі
рожновського до нього звернулось з претензією ВАТ «Вінницягаз» і з вказівкою про те, що вищезгадані об’экти належать ВАТ «Вінницягаз» на праві спільної часткової власності. Тобто в п. 5 договору, Мельник М.В. начебто дав завідомо невірну інформацію про те, що на даний майновий комплекс треті особи не мають права. За логікою Горбунова, Мельник продав те, що йому не належить?!
— Це нагла лжа. – стверджує Микола Мельник. – Ніякого договору не було. Той про який йде мова, надуманий і виник в 2006 році. Це навіть не договір, а якась копія з підозрілими печтками. Справа в тому, що ВАТ «Вінницягаз» розірвало договір на експлуатацію зі мною ще в 2000 р., так як все це хазяйство вже стояло на балансі Мельника Миколи Васильовича, тобто на мені. В мене є документи які підтверджують, які організації
будували той чи інший об’єкт, але суд їх до уваги не бере, бо це вигідно Горбунову.
Наслідком дивної арифметки став позов до суду пана В. Горбунова на М.Мельника в якому він вимагає: стягнути з відповідача 50 000 грн. для сплати для усунення недоліків, 46 525 грн. за об’єкти, що не являються власністю відповідача, 10 тис. моральної шкоди, гроші за держмито в сумі 1065 грн, а також стягнути з відповідача всі судові витрати по розгляду справи. В свою чергу М. Мельник «вліпив» зустрічний позов Горбунову про визнання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу недійсним та стягнення моральної шкоди.. Він зажадав стягнути з Горбунова борг у сумі 539 838 грн., 50 000 моральної шкоди та 2500 грн. за надання юридичної допомоги.
Війна нервів
Якби Вінницький районний суд Вінницької області відразу визнав, що при продажу майнового комплексу фермерського господарства були порушені права членів цього господарства, він би спокійно вивів справу з тупика. Але занадто високими були ставки в грі. В хід пішли приховані механізми. Почалася судова комедія, яка вже триває більше трьох років. Cуд раптом приймає дивне рішення.
Позов Горбунова задовольнили начебто частково. З Мельника стягнули 43 199 грн. в відшкодування витрат на усунення прихованих недоліків; 46 525 грн. надмірно сплочених коштів за об’єкти, які не являються власністю продавця; судовий збір у розмірі 685 грн.,… та інші відшкодування. Сумма стягнення склала 101209 грн. Горбунову відмовили щодо стягнення моральної шкоди з відповідача. Що до позова самого Мельника то йому у вимогах відмовили. Микола Васильович розповів:
— Справа велася однобічно. Судді мало не в рот заглядали Горбунову. Мої клопотання до справи не долучались. Доходило до сміху. Суддя Бондаренко О.І. запитувала у Горбунова, чи можна брати те, чи інше клопотання Мельника і без його згоди повертала їх мені. Покази моїх свідків судом до уваги не брались. Як і те, що оборудка є незаконною.
До уваги небралося і те, що мене обманули адвокат Велігура і голова сільради Кравченко.
В своїй скарзі Президенту України В. Ющенко, Микола Мельник пише, що Вінницький суд вів справу тенденціозно. Судді не взяли до уваги жодного документа юридичної особи фермерського господарства, а саме реєєстраційного свідоцтва, реєстраційної картки юридичної особи і доповнення до статуту. Суддя категорично відмовлялась іх приймати, бо проти цього заперечував пан Горбунов.
Складалася враження, що головував на суді особисто пан Горбунов. До нього бігали, як до попа на сповідь. Суддя Бондаренко постійно радилась із Горбуновим з приводу розміру позову (це на очах, а що було поза очі ніхто не знає). За словами Мельника, після проголошення рішення останній заходив до судді з торбами, які нагадували автобусні фури.
Рішення суду ухвалювалось не в нарадчій кімнаті, що є порушенням вимог ст. 209 КПК України. На все майно Мельника ухвалою суду від 18 лютого 2005 р. вчинено арешт, який не є співмірним із заявленими позивачем вимогами (ст. 152 КПК України). Звернення Мельника з приводу зняття арешту на майно, що не оспорюється, судом чомусь не приймається..
Вже тривалий термін Микола Мельник не може вести господарську діяльність, зате Горбунов передав частину комплексу в оренду і отримує добрі прибутки. Обурений, М. В. Мельник подав скаргу до Вінницького Апеляційного суду.
«Адвокат диявола»
Сенс цього виразу, відомого з часів тупого середньовіччя, повністю підтвердила адвокат Велігура В.М. Вона примудрилася двічі «продати» свого клієнта, чим дуже заслужила таке звання. Спочатку пані Велігура ввела М. Мельника в оману, спонукавши його до не законної оборудки, в якій були порушені права інших членів фермерського господарства.
А далі, просто «перекинувся» на сторону Горбунова, чим завдав своєму бувшому клієнту тяжкої фінансової і моральної шкоди, адже знав всі тонкощі його господарської і фінансової діяльності. Навіть ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 18 грудня 2007 р. суддею Андроновим В.М. постановлено відмовити в допуску адвоката Велігури В.М. до участі у справі, як адвоката Горбунова В.О. В ході судового засідання, який досліджував питання щодо допуску Велігури В.М., до справи, Микола. Мельник довів, що діями адвоката Велігури В.М. порушена ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» щодо адвокатської таємниці, а предметом таємниці є питання з яких громадянин звертався до адвоката за консультацію, порадою, роз’ясненням тощо.
Хто хворий на голову?
Дії Вінницького Апеляційного суду вражають. Складається таке враження, начебто він розглядає різні справи. 24 травня 2007 р. колегія суддів судової палати цього суду розглянула апеляційну скаргу Миколи Васильовича Мельника, про стягнення вартості майна, вартості усунення недоліків та моральної шкоди, зустрічним позовом Мельника М.В. до Горбунова В.О. про стягнення боргу та моральної шкоди.
Колегія встановила, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12.02.2007 р. позов Горбунова В.О. задоволено частково. Всього стягнуто з Мельника М.В. на користь Горбунова В.О. різних відшкодувань на суму 101209 грн. В задоволені позову Мельника М.В. про стягнення з Горбунова В.О. різних відшкодувань відмовлено. Суд лише частково задовольнив апеляційну скаргу М. Мельника в тій частині де він просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області 12.02.2007 р. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначено, що судом не було взято до уваги те, що згідно із доповненням до Статуту фермерського господарства «Алочка» від 05.05.2004 р. членами фермерського господарства є Мельник Марія Миколаївна, Мельник Юрій Миколайович, Бондар Алла Миколаївна і цілісний майновий комплекс не являється власністю лише Мельника Миколи Васильовича, як фізичної особи, а являється власністю всіх членів фермерського господарства, тобто юридичної особи, статус якої підтверджується відповідним документами.
21 лютого 2008 р. Вінницький Апеляційний суд відкинув нового коника. Він розглянув апеляційну скаргу Горбунова Володимира Олексійовича та Горбунової Ірини Іванівни. Колегія суддів відмінила ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 18. 12.
2007 р. В ній було відмовлено в допуску адвоката Велігури В.м. в якості представника інтересів Горбунова В.О. у справі за позовом останнього до Мельника М.В. у зв’язку з тим, що адвокат Велігура В.М. раніше надавала правову допомогу Мельнику М.В. по цій же цівільній справі. Мотиви відміни просто сміхтворні. Ось витяг з текста: « Проведеною перевіркою президією адвокатського об’єднання скарги Мельника М. В. встановлено, що адвокат Велігура В.М. участі по даній цівільній справі не приймала і правової допомоги раніше іншій стороні по справі в судовому засіданні не надавала… (?!)…
Курам на сміх, або хто кому лікар?! Адже адвокат Велігура була задіяна в цій справі від самого початку і до сьогоднішнього моменту є ключовою фігурою у цій справі.
Папа римський завжди правий
За три роки судової тяганини М. Мельник добряче підірвав своє здоров’я. Він переніс декілька важких операцій і став інвалідом I групи. Його майно, яке він наживав тяжкою працею і горбом, дякуючи суддям, заарештоване, і частково належить Горбунову.
Зважаючи на неправомірні дії суду М. Мельник звернувся зі скаргою до Уповноваженого з прав людини щодо можливого притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду Вінницької області В.В. Луценка та судді Вінницького районного суду О.І. Бондаренка. Наводимо витяг з відповіді, яку отримав М. В. Мельник від: із секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:
«Враховуючи наведене, керуючись п.3 ч.3 ст. 17 Закону України «Про уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини», скарга направлена на розгляд до Ради суддів
України для перевірки обгрунтованості наведених у ньому відомостей та з’ясування питання, чи містять дії вказаних вами суддів ознаки дисциплінарного проступрку або порушення ними присяги…».
До справи М.В.Мельника підключилася прокуратура. Зважаючи на протест прокуратури Вінницького району від 21.05. 2008 р. з вимогою скасувати рішення Вінницької Хуторської сільради від 13.08. 2004 р.12 сесії 4 скликання депутати Вінницкої Хуторської сільської Ради на 15 сесії 5 скликання від 20.06 2008 р. прийняли рішення скасувати рішення, яким земля передавалась Горбунову у користування.
На даний час В.О. Горбунов вже втратив право користуватися землею Мельника.
На закінчення цієї історії звернемося знову до папи римського Інокентія XI, який був великим поціновувачем середньовічної інтимної новели. Якось в бесіді з одним із кардиналів він розповів таку притчу:
— В одної жінки була нерозумна дочка. Мати весь час бідкалася з цього приводу, просячи бога наставити її на розум. Дочка все це чула, але не розуміла, чого хоче від бога стара. Одного разу вона вийшла за ворота і побачила чоловіка, який гвалтував…віслюка.
— Що ти робиш? – запитала дівчина.
— Наставляю на розум. – буркнув той.
Дівчина згадала молитви матері і сказала:
— Настав і мене на розум
— Ні, — сказав чоловік. – не хочу. Бо від жінок не діждешся ніякої подяки.
— Не кажи так, — сказала дівчина. – моя мати заплатить тобі скільки скажеш, бо вона просить бога, щоб наставив мене на розум.
Чоловік погодився. Через деякий час дівчина радісна і щаслива прибігла до хати і сказала матері:
— Ну от, нарешті і мене наставили на розум!
-Як це? — Здивувалася мати
— Я тільки, що побачила чоловіка, — пояснила дочка, — який наставляв на розум віслюка якоюсь штукою. Я попросила його, і він тією самою штукою наставив на розум мене. Мати почувши такі слова тільки в обморок впала.
Між цими двома історіями дуже прямий і простий зв’язок. В нашій державі, мабуть, для того, щоб декого наставити на розум, в тому числі і продажних суддів, які вже запухли від хабарів, теж потрібен якийсь дядько зі штукою, що нагадує поліцейський жезл, або ще гірше … ствол автоматичної зброї.