Сбушно-прокурорське свавілля, або сафарі по — вінницьки.
Ледь приступивши до виконання обов’язків очільника СБУ, кожен новий керівник цього відомства запевняє, що у Службі розпочато перетворення, які „унеможливлять виконання невластивих для неї функцій”. Однак кожне таке „перевтілення” доводить, що насправді немає нічого більш сталого, ніж сумнівні традиції братися за те, що не є прерогативою тільки цього компетентного органа. Особливо це характерно для структур СБУ регіонального рівня. Якщо погортати підшивки місцевих газет, можна наштовхнутися на бадьорі рапорти про „героїчні” зусилля нинішніх „чекістів”, наприклад, у виявленні фактів торгівлі неякісними товарами: фальсифікованим пальним, зіпсованим м’ясом, протухлими пиріжками. Читаєш ці рапорти і дивуєшся: невже СБУ „зуміла перетворитися з озброєного загону КПРС на абсолютно прагматичну службу” лише заради того, щоб дублювати обов’язки покладені на управління і товариства із захисту прав споживачів, міліцію тощо ? Якщо так, то, може, краще їм обмінятися функціями: нехай есбеушники принюхуються до ковбаси, а захисники наших споживчих прав беруть на себе визначену законодавством компетенцію органу спеціального призначення ? А це, зокрема, нагадаю, „захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного, оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувальної діяльності іноземних спецслужб…; попередження, виявлення і розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції і організованої злочинної діяльності у сфері управління, економіки та інших протиправних дій, що безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України…” Звичайно, торгівля м’ясопродуктами „другої свіжості” – це злочин, але, здається, в нас, крім СБУ, є й інші правоохоронні органи…
Чому „життєво важливі інтереси України” зводяться до рейдів по автозаправках та новобудовах, інакше кажучи, чому найголовніша компетентна служба продовжує виконувати „невластиві” для неї функції? Компетентні особи, щиро визнають цю проблему і пояснюють її кількома факторами. По-перше, можливість „примазатися” до успіхів інших правоохоронних органів дуже спокуслива, адже таким чином в очах громадськості та начальства створюється видимість активної роботи. Легше звітувати набором різноманітних цифрових показників, ніж „хвалитися” відсутністю результатів за основними напрямами діяльності. По-друге, рапорти про „досягнуте за звітний період” виправдовують надмірну „роздутість” штатів. І, нарешті, по третє, робота „за того чи з тим хлопцем” дає особливо „кмітливим” працівникам цього правоохоронного органу спеціального призначення чудову нагоду організувати „власну справу”, що в основному зводиться до „кришування” бізнесових структур та виконання певних замовлень” в інтересах третіх осіб. І ця третя причина найганебніша, бо вкорінює у свідомість співробітників стандарти подвійної моралі: „пересічного” українця можна притягати до відповідальності, а злочини посадовців у погонах ізольовані від неї круговою порукою таких само „підприємливих” колег.
Усе це в наслідку б’є по СБУ сильніше, ніж діяльність іноземних спецслужб. Вона втрачає фахівців, які вигідно вирізнялись з поміж представників інших силових структур своїм інтелектуальним рівнем, спеціальною підготовкою, почуттям відповідальності за доручену справу, порядністю та дисциплінованістю. Адже далеко не кожен професіонал спецслужби, який має людську гідність і поважає свою роботу, хоче займатися виконанням „невластивих функцій” та ще й на замовлення третіх осіб. Не кожен хоче бруднити руки і плямувати сумління штучним створенням доказів злочину невинної людини або „хімчисткою” винної. І цей „не кожен” з почуттям зрозумілої гіркоти змушений прощатися з „конторою”, якій присвятив своє життя. Змушений, бо вибір між честю і торгівлею під прикриттям „корочки” – на його користь.
Ось один з конкретних прикладів того, як „компетентно” пріоритетні функції СБУ конвертуються на обслуговування приватних інтересів впливових осіб. Юрій Левченко, підполковник, колишній начальник одного з підрозділів СБУ у Вінницькій області, до речі, нагороджений п’ятьма відомчими медалями, зокрема й за бездоганну службу, ніколи не гадав, що рідна „контора” „відверне від нього фасад”. Звільнившись чотирнадцять ро